Шановні студенти!
До вашої уваги завдання на
тиждень дистанційного навчання (19.03.17 – 24.03.17)
1. Опрацювати лекційний матеріал.
2. Скласти конспект лекції.
3. Скласти таблицю-схему «Усні, демонстраційні та практичні методи навчання»
Методи навчання, їх сутність та класифікація
Як випливає з
характеристики процесу навчання, основними проблемами його є: для чого вчити -
мета навчання; чого навчити - зміст навчання; як організувати процес навчання -
форми організації навчання; що використовувати у процесі навчання - засоби
навчання; як навчати - методи навчання. Не принижуючи значущості кожної проблеми
навчального процесу, зазначимо, що найважливішою з них є методи навчання. Саме
від їх ефективності, за будь-яких інших умов і факторів, залежить і кількість,
і якість одержуваних студентами знань, навичок та вмінь.
Метод (від гр. - шлях до чогось) означає спосіб досягнення мети, певним чином
упорядковану діяльність.Методом навчання називають спосіб
упорядкованої взаємозалежної діяльності викладача і студентів у справі, що
спрямована на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку у процесі
навчання. Метод навчання характеризують три ознаки: мета навчання, спосіб
засвоєння, характер взаємодії суб'єктів навчання. Поняття "метод
навчання" вітчизняні педагоги трактують неоднаково. Деякі розуміють його
як спосіб передачі іншим знань (Д.І. Тихомиров) чи зараховують до нього взагалі
всі способи, прийоми та дії вчителя (К.В. Єльницький). Інші розглядають метод
навчання як сукупність координованих прийомів викладання (С.О. Ананьєв) тощо.
Дослідження педагогів і
психологів довели, що засвоєння знань та способів діяльності відбувається на
трьох рівнях: усвідомленого сприйняття і запам'ятовування; застосування знань
та способів діяльності за зразком чи в подібній ситуації; творчого
застосування. Методи навчання повинні забезпечити досягнення усіх рівнів
засвоєння.
Оскільки методи навчання
мають множинну характеристику, є можливість класифікувати їх за декількома
критеріями. Методи поділяють, по-перше, за джерелами передачі та характеру
сприйняття інформації на словесні, наочні і практичні (С.І. Перовський, Є.Я.
Голант). Залежно від
основних дидактичних задач, що реалізуються на конкретному етапі навчання,
методи поділяють на методи знаходження знань, формування умінь і навичок,
застосування одержуваних знань, творчої діяльності, закріплення, перевірки
знань, умінь та навичок (М.О. Данилов, Б.П. Єсипов). Відповідно до характеру
пізнавальної діяльності студентів щодо засвоєння змісту освіти вирізняють такі
методи, як пояснювально-ілюстративні (інформаційно-рецептивні), репродуктивні,
проблемного викладу, частково пошукові (евристичні) і дослідні (М.Д. Скаткін,
І.Я. Лернер).
Є класифікації, в яких
поєднуються методи викладання з відповідними методами навчання:
інформаційно-узагальнювальні та виконавчі, пояснювальні й репродуктивні,
інструктивно-практичні і продуктивно-практичні, пояснювально-збуджувальні та
частково-пошукові, збуджувальні і пошукові (М.І. Махмутов). Дедалі частіше
застосовуються підходи до класифікації методів навчання одночасно за джерелами
знань і логічними підставами (М.М. Верзилін), за джерелами знань та рівнями
самостійності студентів у навчальній діяльності (О.М. Алексюк, І.Д. Звєрєв та
ін.).
В.Ф. Паламарчук і В.І.
Паламарчук запропонували модель методів навчання, в якій поєднуються джерела
знань, рівень пізнавальної активності і самостійності студентів, а також
логічний шлях навчального пізнання. Класифікацію, в якій розглядаються чотири
боки методів - логіко-змістовна, джерельна, процесуальна й
організаційно-управлінська - було розроблено С.Г. Шаповаленком.
Різні погляди на
проблему класифікації методів відображають природний процес диференціації й
інтеграції знань про них. Дедалі чіткіше позначається багатосторонній,
комплексний підхід до характеристики їх сутності. Сьогодні, коли активно
впроваджуються інноваційні технології у процес освіти, методи навчання доцільно
поділити на традиційні та інноваційні. Ю.К. Бабанський8 узагальнив і
систематизував уявлення щодо традиційних методів навчання на основі методології
цілісного підходу до діяльності. Зокрема ним було виокремлено три
основні групи традиційних методів: 1) методи організації та
здійснення навчально-пізнавальної діяльності; 2) методи стимулювання і
мотивації навчальної діяльності; 3) методи контролю й самоконтролю за
ефективністю навчально-пізнавальної діяльності. У свою чергу методи організації
та здійснення навчально-пізнавальної діяльності поділяються: на словесні,
наочні та практичні за джерелом передачі і сприйняття навчальної інформації;
індуктивні та дедуктивні за логікою передачі і сприйняття інформації;
репродуктивні та проблемно-пошукові за ступенем самостійності мислення; на
навчальну роботу під керівництвом викладача та самостійну роботу студентів за
ступенем керування навчальною роботою.
До інноваційних
методів навчання слід зарахувати дуже популярні сьогодні метод
портфоліо та метод кейса (рис. 3.2).
Запропонована класифікація методів навчання є відносно цілісною, оскільки
враховує всі основні структурні елементи діяльності (її організацію,
стимулювання і контроль): усі основні функції та особливості методів, що
виявлені до цього часу педагогічною наукою, не відкидаючи жодної з них. Проте
вона не просто механічно поєднує відомі підходи, а розглядає їх у
взаємозв'язку, вимагаючи вибору їх оптимального поєднання. У ній цілісно подано
такі аспекти пізнавальної діяльності, як сприйняття, осмислення і практичне
застосування. Нарешті, такий підхід до
класифікації методів не виключає можливості доповнення його новими приватними
методами, що виникають у ході вдосконалення
процесу навчання в сучасних навчальних закладах.
Словесні методи навчання
До словесних методів
навчання належать розповідь, бесіда, робота з книгою тощо.
Розповідь. Цей метод передбачає усний оповідний виклад
навчального матеріалу, що не переривається запитаннями до студентів. Є декілька
видів розповіді: розповідь-вступ, розповідь-виклад, розповідь-висновок. Мета
першого - підготовка студентів до сприйняття нового навчального матеріалу (який
може бути подано іншими методами, наприклад бесідою). Цей вид розповіді
характеризується відносною стислістю, яскравістю, емоційністю викладу, що
допомагає викликати інтерес до нової теми, потребу в її активному засвоєнні.
Під час такої розповіді в доступній формі повідомляються завдання діяльності
студентів, педагог розкриває зміст нової теми, викладає навчальний матеріал у
чіткій послідовності, з вичленовуванням головного, істотного, із застосуванням
ілюстрацій та переконливих прикладів. Розповідь-висновок зазвичай проводиться
наприкінці заняття. Викладач у ній резюмує головні думки, робить висновки й
узагальнення, дає завдання для подальшої самостійної роботи з цієї теми.
У ході застосування
методу розповіді використовуються такі методичні прийоми усного викладу
інформації, як активізація уваги, прискорення запам'ятовування (мнемонічні,
асоціативні прийоми), логічні прийоми порівняння, зіставлення, виділення
головного, узагальнення.
Перш ніж перейти до
характеристики окремих методів навчання, необхідно сказати, що кожний метод
складається із сукупності методичних прийомів. Методичні
прийоми - це способи досягнення найближчих (дрібних) цілей,
розв'язання часткових завдань навчання, це складники, "цеглинки"
методів, тобто конкретні дії й операції. Вони можуть входити до складу того чи
іншого методу навчання. На цій підставі методи також визначають як сукупність
методичних прийомів, що забезпечують розв'язання завдань навчання.
Перейдемо до більш
докладного опису всіх основних груп методів, що використовуються у процесі
теоретичного навчання у професійних навчальних закладах.
Умовами
ефективного застосування розповіді є ретельне продумування теми, вдалий підбір
прикладів та ілюстрацій, підтримка належного емоційного стану викладу.
Бесіда. Метод бесіди передбачає розмову викладача зі студентами. Бесіда
організовується за допомогою ретельно продуманої системи питань, що поступово
підводять студентів до засвоєння системи фактів, нового поняття чи
закономірності. У ході застосування методу бесіди використовуються прийоми
постановки питань (основних, додаткових, навідних тощо); обговорення відповідей
та думок студентів; коректування відповідей; формулювання висновків з бесіди.
Питання до бесіди
повинні бути досить місткими для цілісного сприйняття. Занадто велике дроблення
теми на питання руйнує її логічну цілісність, а занадто об'ємні питання стають
недоступними для обговорення студентів. Питання не повинні вимагати від тих,
хто навчається, коротких відповідей. Викладач може використовувати допоміжні,
навідні запитання, що дають змогу продовжити обговорення досліджуваної
проблеми.
Можливі
бесіди, у ході яких студенти згадують, систематизують, узагальнюють засвоєне
раніше, роблять висновки, відшукують нові приклади використання в житті
досліджуваного явища. Такі бесіди здебільшого пояснювальні і розраховані на
оперування раніше засвоєним, на
активізацію пам'яті студентів.
Водночас
можливі, і навіть бажані, при достатній підготовленості студентів, бесіди, у
ході яких під керівництвом викладача студенти самі відшукують можливі відповіді
на проблемні питання.
Робота з книгою. Є такі види роботи з книгою: складання
плану прочитаного; конспектування (короткий виклад прочитаного); виписування
цитат; складання тез (дуже коротке конспектування); реферування (виклад
якого-небудь матеріалу з використанням різних джерел і з висловленням власної
думки); рецензування (відгук на роботу); складання анотації (передача короткого
змісту статті чи книги).
Наочні методи навчання
Наочні методи навчання
умовно можна поділити на дві великі групи: ілюстрацій і демонстрацій. Метод
ілюстрацій передбачає показ студентам ілюстративних посібників:
плакатів, карт, рисунків на дошці, картин, портретів учених та ін. Метод
демонстрацій зазвичай пов'язаний з демонстрацією приладів,
дослідів, технічних установок, різних препаратів. До демонстраційних методів
належить також показ кінофільмів.
Особливістю
наочних методів навчання є те, що вони обов'язково тією чи іншою мірою
поєднуються зі словесними. Тісний взаємозв'язок слова і наочності випливає з
того, що діалектичний шлях пізнання об'єктивної реальності припускає
застосування в єдності споглядання, абстрактного мислення та практики. Вчення
І.П. Павлова про першу та другу сигнальні системи свідчить, що під час пізнання
явищ дійсності вони повинні застосовуватися разом. Сприйняття через першу
сигнальну систему має органічно поєднуватися з оперуванням словом, з активним
функціонуванням другої сигнальної системи. Л.В. Занков вивчив кілька основних
форм такого поєднання: за допомогою слова викладач керує спостереженням, що
здійснюється студентами, а знання про вигляд предмета, його безпосередні
властивості та відношення до інших предметів вони отримують від самого наочного
об'єкта у процесі спостережень; за допомогою слова викладач на підставі
здійсненого студентами спостереження наочних об'єктів і на базі наявних у них
знань підводить їх до осмислення таких зв'язків у явищах, що не можуть бути
виявлені у процесі наочного сприйняття; зведення про вигляд об'єкта, про його
безпосередньо сприймані властивості і відношення з іншими об'єктами студенти
одержують зі словесних повідомлень педагога, а наочні засоби є підтвердженням
чи конкретизацією словесних повідомлень; відштовхуючись від здійснюваного
студентами спостереження наочного об'єкта, педагог повідомляє про такі зв'язки
між явищами, що безпосередньо не сприймаються студентами, або робить висновок,
поєднує, узагальнює окремі дані.
Отже, є
різноманітні форми зв'язку слова і наочності. Віддати окремим із них повну перевагу було
б помилковим, тому що залежно від особливостей завдань навчання, змісту теми,
характеру наявних наочних засобів, а також рівня підготовленості тих, хто
навчається, необхідно в конкретному випадку обирати найбільш раціональне
поєднання.
Є кілька
методичних умов, виконання яких забезпечує успішне використання наочних засобів
навчання: 1) чітке виокремлення, основного в ході показу ілюстрацій, оскільки
вони часом містять і відволікаючі елементи; 2) детальне продумування пояснень
(вступних, основних (по ходу показу) і заключних), необхідних для з'ясування
сутності демонстраційних явищ, а також для узагальнення засвоєної навчальної
інформації; 3) залучення самих студентів до знаходження бажаної інформації в
наочному посібнику чи демонстраційному пристрої, постановка перед ними
проблемних завдань наочного характеру.
В умовах демонстрації хімічних, фізичних та інших технічних пристроїв
необхідно строго дотримуватися правил техніки безпеки, що чітко визначені
відповідними інструктивними документами.
Практичні методи навчання
Практичні
методи навчання охоплюють дуже широкий діапазон різних видів діяльності
студентів. Під час використання практичних методів навчання застосовуються такі
прийоми: постановка завдання, планування його виконання, оперативне
стимулювання, регулювання і контроль, аналіз підсумків практичної роботи,
виявлення причин недоліків, коригування навчання для повного досягнення мети.
До практичних методів
теоретичного навчання професії належать вправи, у ході виконання яких студенти
застосовують на практиці отримані ними знання. Основна мета вправ, що
застосовуються у процесі вивчення спеціальних предметів, - формування у
студентів уміння практично використовувати набуті знання. Вправи є також
ефективним способом закріплення й удосконалення їх знань і вмінь.
Усю різноманітність
вправ можна поділити на два основні типи: репродуктивні і творчі. Виокремлення
цих типів вправ має певною мірою умовний характер, тому що в будь-якій вправі
поєднані репродуктивні та продуктивні компоненти.
Репродуктивні вправи. Характерною їх ознакою є обмеженість
заданого змісту галузі застосування знань. Це переважно задачі на визначення,
розуміння і вираження змісту, зрозумілого в заданому об'єкті. Одним із
характерних типів таких вправ є вивчення устаткування, матеріалів, інструментів,
пристроїв тощо, проведене у формі виконання письмових завдань, коли студент за
малюнком (схемою) зображеного предмета (загального вигляду верстата, механізму,
приладу, апарата) повинен вказати призначення, назву, розташування окремих його
вузлів, деталей тощо. Типовим видом репродуктивних вправ є розбір і виконання
креслень, схем, графіків, діаграм та ін.
Творчі вправи. Виконуючи вправи такого типу, студенти
комбінують набуті знання й уміння, вчаться самостійно знаходити оригінальні
рішення поставлених завдань, способи дії, здобувають уміння вирішувати
суб'єктивно нові для них проблеми пізнавального і практичного характеру. Такі
вміння формуються, зокрема під час проведення вправ із систематизації. При
цьому студенти розподіляють досліджувані предмети, явища, властивості, способи
тощо за групами та підгрупами, класифікують їх, порівнюють залежно від видових
ознак. Однією з типових творчих вправ є розв'язання продуктивних задач: на
вибір (інструментів, пристосувань, способів обробки, настроювання тощо);
порівняння й оцінювання (способів виконання робіт, ефективності застосування
інструментів, приладів, процесів); визначення залежностей (властивостей,
технічних вимог, зв'язків між явищами тощо); на пояснення різних технічних явищ
і процесів.
Лабораторні експерименти. Іншу значну групу практичних методів
теоретичного професійного навчання становлять лабораторні
експерименти. У професійному навчанні лабораторно-практичні
роботи займають проміжну позицію між теоретичним та виробничим
навчанням і стають одним із важливих засобів поєднання теорії та практики. При
цьому, з одного боку, закріплюються й удосконалюються знання студентів, з
іншого - в них формуються професійні вміння, які в подальшому застосовуються у
процесі виробничого навчання.
Практичні методи
застосовуються в тісному поєднанні зі словесними та наочними методами навчання,
тому що виконанню практичної роботи має передувати інструктивне пояснення
педагога. Словесні пояснення та показ ілюстрацій зазвичай супроводжують і сам
процес виконання роботи, а також її аналіз, що найбільш доречно зробити при
особистому контакті зі студентами.
Індуктивні та дедуктивні
методи навчання
Індуктивні та
дедуктивні методи навчання характеризують дуже важливу особливість методів -
здатність розкривати логіку зміни змісту навчального матеріалу. Застосування
індуктивних і дедуктивних методів означає вибір певної логіки розкриття змісту
досліджуваної теми - від часткового до загального й від загального до
часткового.
При використанні індуктивного
методу навчання діяльність викладача і студента відбувається у
послідовності, наведеній у табл. 3.1.
Таблиця 3.1. Послідовність
навчальної діяльності
|
Викладач Студенти
|
|
|
Перший варіант
|
|
|
Викладає спочатку факти, демонструє експерименти, наочні прилади,
організовує виконання вправ, поступово підводячи студентів до узагальнень,
визначення понять, формулювання законів
|
Засвоюють спочатку часткові факти, потім роблять висновки й узагальнення
часткового характеру
|
|
Другий варіант
|
|
|
Ставить перед студентами проблемні завдання, що потребують самостійних
міркувань від часткових положень до більш загальних, до висновків і
узагальнення
|
Самостійно міркують над фактами і роблять доступні висновки й
узагальнення
|
Індуктивне вивчення теми
особливо корисне в тому разі, коли матеріал має переважно фактичний характер чи
пов'язаний з формуванням понять, зміст яких може стати зрозумілим лише в ході
індуктивних міркувань. Широко застосовують індуктивні методи щодо вивчення
технічних пристроїв і виконання практичних завдань. Індуктивним методом
вирішується багато математичних задач, особливо коли викладач вважає за
необхідне самостійно підвести студентів до засвоєння більш узагальненої
формули.
Недолік індуктивного
методу навчання полягає в тому, що цей метод потребує більше часу на вивчення
нового матеріалу, ніж дедуктивний. Він меншою мірою сприяє розвитку
абстрактного мислення оскільки базується на конкретних фактах, експериментах й
інших даних.
У ході
використання дедуктивного методу, діяльність викладача
й студентів має такий порядок (табл. 3.2).
Таблиця 3.2. Діяльність викладача і студентів у разі
застосування дедуктивного методу
|
Викладач
|
Студенти
|
|
Спочатку повідомляє загальне положення, формулу, закон, а потім поступово
починає наводити окремі випадки, більш конкретні задачі
|
Сприймають загальні положення, формули, закони, а потім засвоюють
наслідки, що випливають з них
|
Дедуктивний метод сприяє
швидкому засвоєнню навчального матеріалу, активніше розвиває абстрактне
мислення. Застосовувати його дуже корисно під час вивчення теоретичного
матеріалу, вирішення завдань, що вимагають виявлення наслідків з деяких більш
загальних положень. Такий підхід дає змогу студентам раніше засвоювати знання
загального й абстрактного характеру і вже з них виводити більш часткові та
конкретні. Але це не означає, що необхідно перейти до дедуктивного вивчення
всього матеріалу. Має бути знайдене його раціональне поєднання з індуктивним
підходом, без якого не можна успішно підготувати студентів до вирішення
нестандартних завдань.
З наведеної
характеристики діяльності викладача та студентів зрозуміло, що під час
використання дедуктивного чи індуктивного методів навчання застосовуються
описані вище словесні, наочні і практичні методи. Але зміст навчального
матеріалу розкривається певним логічним чином - індуктивно чи дедуктивно. Тому
можна говорити про індуктивно чи дедуктивно побудовану бесіду, про дедуктивні і
проблемно побудовані розповіді, про репродуктивно чи пошуково побудовану практичну
роботу.
Застосування
дедуктивного чи індуктивного методу в певній ситуації визначається провідною
дидактичною задачею, поставленою педагогом на цьому етапі навчання. Якщо,
наприклад, викладач вирішив сконцентрувати увагу на розвитку дедуктивного мислення
узагальненого характеру, то він використовує дедуктивний метод, поєднуючи його
з проблемно-пошуковим, реалізованим за допомогою спеціально побудованої бесіди.
До цієї
підгрупи методів організації навчання належать і методи навчального аналізу, синтезу,
навчальної аналогії, виявлення при-чинно-наслідкових зв'язків.
Репродуктивні та
проблемно-пошукові методи навчання
Ці методи навчання
визначаються насамперед на основі оцінки ступеня самостійності мислення
студентів, у пізнанні нових понять, явищ і законів. Репродуктивний характер
мислення передбачає активне сприйняття й запам'ятовування матеріалу, що
повідомляється викладачем чи в іншому джерелі інформації. Застосування цих
методів не можливе без використання словесних, наочних і практичних методів та
прийомів навчання. Так, у репродуктивно організованій бесіді викладач
ґрунтується на відомих студентам фактах, на раніше отриманих знаннях. Завдання
обговорити гіпотези, припущення не ставляться.
Наочність при
репродуктивному методі навчання також застосовується з метою кращого й
активнішого засвоєння і запам'ятовування інформації. Прикладом наочності є
використовувані в досвіді викладача В.Ф. Шаталова опорні конспекти. В них
послідовно використані особливо яскраві цифри, слова і рисунки, що активізують
запам'ятовування матеріалу. Практичні роботи репродуктивного характеру
відрізняються від інших тим, що студенти виконують завдання за зразком,
застосовуючи раніше чи тільки що засвоєні знання. Репродуктивні вправи особливо
ефективно сприяють відпрацьовуванню практичних умінь і навичок, тому що
формування навички потребує кількаразових дій за зразком. Особливо ефективно
діють репродуктивні методи в тих випадках, коли зміст навчального матеріалу має
переважно інформативний характер, є описом способів практичних дій, дуже
складним і принципово новим для того, щоб студенти могли здійснити пошук знань.
Репродуктивними методами найчастіше здійснюється програмоване
навчання.
У цілому ж репродуктивні
методи навчання не дають змоги належно розвивати мислення, а особливо
самостійність, гнучкість мислення, формувати у студентів, навички пошукової
діяльності. При надмірному застосуванні ці методи сприяють формалізації процесу
засвоєння знань. Тому разом з ними варто застосовувати і методи навчання, що
забезпечують активну пошукову діяльність.
До репродуктивних
методів належать пояснювально-ілюстративний і відтворювальний.
Пояснювально-ілюстративний метод. Студенти повинні засвоїти знання, повідомлені
педагогом, а також отримані з книг, кінофільмів та інших джерел у готовому
вигляді, без розкриття шляхів доказу їх істинності. Здобуваючи готові
знання, вони залишаються в межах репродуктивного (відтворювального) мислення.
Така діяльність необхідна, тому що вона дає змогу в стислий час у
концентрованому вигляді надавати потрібні знання та зразки способів діяльності.
Підтвердження правильності наведених положень використовуються у цьому випадку
не як докази, а ілюстрації. Цей метод розвиває сприйняття, осмислення
(розуміння чужих думок) і пам'ять у студентів. У вищому навчальному закладі він
широко застосовується для накопичення відомостей, але все ж таки не може бути
визнаний провідним.
Відтворювальний метод. Після засвоєння знань необхідна
організація діяльності з їх відтворення і застосування в ситуаціях, подібних до
наведених у зразках. До відтворювального методу належать розв'язання типових
завдань, виконання лабораторних робіт з інструктивними описами.
Проблемно-пошукові методи навчання. Проблемно-пошукові
методи застосовуються в ході проблемного навчання. Під час їх використання
викладач застосовує такі прийоми: створює проблемну ситуацію (ставить
запитання, пропонує задачу, експериментальне завдання), організовує колективне
обговорення можливих підходів до розв'язання проблемної ситуації, підтверджує
правильність висновків, ставить готове проблемне завдання. Студенти, спираючись
на колишній досвід і знання, висувають припущення про шляхи вирішення
проблемної ситуації, узагальнюють раніше набуті знання, виявляють причини явищ,
пояснюють їх походження, вибирають найбільш раціональний варіант. На думку І.Я.
Лернера, цей вид методів охоплює і методи проблемного викладу,
частковопошукові, або евристичні, дослідні методи навчання.
Метод проблемного викладу. Педагог,
використовуючи різні засоби (засоби демонстрації, кіно, підручники, наочні
приладдя тощо) не просто викладає матеріал, а спочатку ставить проблему,
формулює пізнавальну задачу, а потім, розкриваючи систему доказів, показує
логічний шлях її вирішення студентам. Вони стають немов би свідками пошуку. Викладач
пропонує студентам розвиток наукової думки, звертається до фактів з історії
науки. У лекційному викладі цей метод був і залишається провідним;
Частковопошуковий, або евристичний, метод. Після
того, як студенти ознайомлені з фактичним матеріалом, перед ними ставиться
пізнавальне пошукове завдання, яке вони мають сприйняти як своє власне (ще
краще, якщо вони самі зможуть його поставити). Відповідні завдання спонукають
до аналізу фактів і підводять до самостійних висновків, тобто організовується
активний навчальний пошук, пов'язаний з переходом до творчого, продуктивного
мислення. Процес мислення при цьому поетапно контролюється і спрямовується
педагогом. Такий метод, одним із різновидів якого є сократівська бесіда, -
перевірений спосіб активізації мислення студентів на семінарах і колоквіумах.
Дослідний метод. Після постановки проблеми, формулювання
завдань і короткого інструктажу студенти самостійно працюють над літературою і
джерелами, проводять спостереження, виміри тощо. Вони самостійно висувають гіпотезу,
шукають і знаходять шляхи її розв'язання, контролюють себе. Ініціатива,
самостійність, творчий характер діяльності студентів виявляються у цьому
випадку найбільш повно, методи навчальної роботи безпосередньо зближуються чи
навіть поєднуються з методами наукового дослідження.
Наочні пристрої при
проблемно-пошукових методах навчання застосовують вже не з метою активізації
запам'ятовування, а для постановки експериментальних завдань, що ініціюють
проблемні ситуації на заняттях. Такі методи в навчанні застосовують переважно з
метою розвитку навичок творчої навчально-пізнавальної діяльності, вони сприяють
більш осмисленому й самостійному оволодінню знаннями. Особливо ефективно їх
застосовують у тих випадках, коли потрібно домогтися формування понять, законів
і теорій у відповідній галузі науки, а не лише повідомити фактичну інформацію.
Доцільно, щоб у ході навчання проблемно-пошукові методи поєднувалися з
репродуктивними.
Методи стимулювання
навчальної діяльності
Як зазначалося вище (див. рис. 3.2), групу методів стимулювання і мотивації
можна умовно поділити на дві великі підгрупи. До першої з них належать методи
формування пізнавальних інтересів у студентів. До другої - методи, спрямовані
переважно на формування почуття обов'язку та відповідальності в навчанні.
Охарактеризуємо докладніше кожну з цих підгруп методів стимулювання і мотивації
навчання.
До методів
формування пізнавального інтересу належать:
1. Створення
на занятті ситуації цікавості - введення в навчальний процес
цікавих прикладів, експериментів, парадоксальних фактів. Багато викладачів
використовують для підвищення інтересу до навчання аналіз уривків з художньої
літератури, присвячених життю видатних учених і суспільних діячів. Успішно
застосовуються й такі прийоми підвищення цікавості навчання, як розповіді про
застосування в сучасних умовах тих чи інших пророкувань наукових фантастів,
показ цікавих експериментів.
2. Використання
цікавих аналогій. Дуже позитивно сприймаються студентами аналогії в
курсі фізики, що ґрунтуються на принципах біоніки. Під час вивчення явищ
локації проводяться аналогії зі способами орієнтування кажанів, а у розгляді
піднімальної сили крила літака роблять аналогії з формою крил птаха.
3. Зіставлення
наукових і побутових тлумачень окремих природних явищ. Наприклад,
студентам пропонується порівняти побутове і наукове пояснення явища
невагомості, законів падіння, законів плавання.
4. Створення
ситуації новизни, актуальності, наближення змісту до найважливіших
відкриттів у науці і техніці, до явищ суспільно-політичного внутрішнього і
міжнародного життя.
5. Створення
в навчальному процесі ігрових ситуацій. Гра вже давно
використовується як засіб формування інтересу до навчання.
6. Навчальні
дискусії.
7. Стимулювання за допомогою аналізу життєвих ситуацій. Цей метод навчання
безпосередньо стимулює навчання за рахунок максимальної конкретизації знань.
8. Створення
ситуації успіху в навчанні. Одним із дієвих прийомів стимулювання
інтересу до навчання є створення ситуації успіху в тих студентів, котрі
відчувають певні труднощі в навчанні. Відомо, що без переживання радості успіху
неможливо по-справжньому розраховувати на подальші успіхи в подоланні
навчальних труднощів. Такі ситуації створюються і шляхом диференціації допомоги
студентам у виконанні навчальних завдань однієї й тієї самої складності.
Ситуації успіху створюються викладачем шляхом підбадьорення, схвалення нових
зусиль. Важливу роль при цьому відіграє забезпечення сприятливої
морально-психологічної атмосфери в ході виконання навчальних завдань, що
зменшує почуття непевності й страху. Стан тривожності при цьому змінюється
станом упевненості.
Методи, спрямовані на формування почуття обов'язку і відповідальності в
навчанні. Процес навчання базується не тільки на мотиві пізнавального інтересу, а й
на інших мотивах, серед яких особливо значущими є мотиви обов'язку й
відповідальності в навчанні. Вони дають змогу студентам переборювати
ускладнення в навчанні, відчувати радість, почуття задоволення від подолання
труднощів. Мотиви обов'язку й відповідальності формуються на підставі
застосування такої групи методів та прийомів: висунення вимог; навчання
виконанню вимог; заохочення успішного, сумлінного виконання своїх обов'язків;
оперативного контролю за виконанням вимог і в необхідних випадках вказування на
недоліки, засудження - для формування відповідального ставлення до навчання.
Висунення навчальних вимог. Треба
мати на увазі, що відчуття обов'язку й відповідальності в навчанні має
поєднуватися з методами навчання виконання навчальної роботи, навчальних вимог,
тому що брак таких навичок може викликати відставання в засвоєнні знань, а
відповідно, в порушенні дисципліни. Велику роль тут відіграє приклад інших
студентів і самих викладачів.
Заохочення і засудження в навчанні. Метод заохочення
застосовується з метою підтримки і розвитку хорошої поведінки, навчальної
діяльності. Способи заохочення дуже різноманітні. У навчальному процесі це
похвала викладача, підвищена оцінка тощо. Засудження та інші види покарання є
винятком у формуванні мотивів навчання і здебільшого, застосовуються лише в
особливих ситуаціях. Тільки вміле поєднання різноманітних методів стимулювання
в єдності може забезпечити успішність навчання.
Конспект лекції – 2 бали;
Таблиця – схема – 2 бали;
Усне опитування – 1 бал.
Бажаю успіхів!
